Індекс інклюзії в Новій українській школі (НУШ)
«Індекс інклюзії» – це добірка практичних матеріалів, спрямованих на планування дій зі створення та розвитку в освітніх закладах інклюзивного освітнього середовища для всіх учасників навчального процесу. Матеріали Індексу інклюзії сприяють розвитку освітнього закладу, надають суттєву допомогу в самостійній розробці кроків, що ведуть до створення інклюзивного середовища в освітньому закладі та забезпечують досягнення всіма дітьми максимально високих результатів, просування демократичних цінностей і практик не тільки в освітніх закладах, а й у місцевих громадах.
Що таке інклюзивне освітнє середовище? Звернімося до закону “Про освіту”, в якому це чітко прописано. Отже, це “сукупність умов, способів і засобів їх реалізації для спільного навчання, виховання та розвитку здобувачів освіти з урахуванням їхніх потреб та можливостей”.
Чи ми говоримо тільки про інтеграцію дітей з порушенням психофізичного розвитку в освітнє середовище? Ні. Закон і всі його твердження сформульовані у відповідності до міжнародних норм. Ми говоримо про спільне навчання дітей, спільне перебування в освітньому середовищі.
Пригадаємо визначення поняття “особа з особливими освітніми потребами”. Ми найчастіше ототожнюємо його з дітьми з порушеннями в розвитку. Хоча закон нам чітко визначає, що це “особа, яка потребує додаткової постійної чи тимчасової підтримки в освітньому процесі з метою забезпечення її права на освіту”. Дивіться, як зміщується акцент: від самого порушення до надання підтримки.
Що ж таке інклюзивне навчання? Перша спроба визначити, що це таке, була ще в Концепції розвитку інклюзивної освіти . У Законі «Про освіту» надано чітке визначення, що ж таке інклюзивне навчання. Це “система освітніх послуг, гарантованих державою, що базується на принципах недискримінації, врахування багатоманітності людини, ефективного залучення та включення до освітнього процесу всіх його учасників.”
Інклюзивне навчання - це процес, який повинен розглядатися як постійний нескінченний пошук якнайкращих способів реагування на людську різноманітність. Це – навчання тому, як жити, приймаючи всі відмінності, і вчитися, виходячи з цього. В такій ситуації відмінності розглядаються більш позитивно – як стимули, що сприяють отриманню знань.
Сьогодні педагогам потрібно говорити про універсальний дизайн в освіті, що саме вони створюють освітнє середовищі, у якому можуть навчатися всі діти. І тільки в тому випадку, коли нам мало універсальності, яка розрахована на те, що кожна дитина може скористатися тими методом, наочністю і засобами – тільки потім ми говоримо про розумне пристосування.
Є хороший посібник “Індекс інклюзії” Тоні Бута. У ньому він розмежовує поняття: інклюзія, коли ми говоримо тільки про дітей з особливостями і про створення для них чогось спеціального та спільне навчання. Він доводить, що, створюючи спеціальні сервіси, ми не можемо забезпечити сталий розвиток закладу. І інклюзія – це щось інше. Це, насамперед, уміння бачити бар’єри, які існують у колективі, у школі, у місцевій громаді, які заважають кожній дитині.
Бар’єри – не лише архітектурна доступність і надання додаткових послуг. Перше, з чим ми стикаємося, – страх педагога через те, що він не зможе. І не тому, що він не хоче (буває і таке, але найчастіше за цим “не хочу” стоїть “я боюсь брати на себе відповідальність”). Інший бар’єр – діти і батьки. Є багато методів, які допомагають працювати саме із вчительською і батьківською громадою з приводу упереджень щодо таких дітей. Працювати над створенням хорошого підґрунття, на яке можна накладати все інше.
Отже, Індекс інклюзії – це механізм самооцінювання, що дає можливість освітнім закладам визначити, чи враховують вони індивідуальні особливості розвитку й потреби дітей і персоналу. А відтак – уже по результатах цього «внутрішньосімейного» моніторингу із чесними відповідями на запитання й визнанням сильних і слабких місць – розробити власний план подальших дій: що треба зробити насамперед, а що пізніше, які кроки здійснити задля створення в закладі таких умов, аби всім було добре. Саме всім учасникам навчально-виховного процесу, а не лише дітям з особливими потребами. Це є найпершою концептуальною засадою Індексу інклюзії.
Інклюзія здебільшого розуміється як певний привілей для дітей з особливими потребами. Насправді Індекс інклюзії як механізм моніторингу освітнього закладу спрямований на всіх учнів – і тих, які мають труднощі в навчанні, й тих, у кого їх нема. Коли вчитель або вихователь змінює методи викладання – він робить це не для однієї дитини, а для всього класу. Якщо в школі встановлюються пандуси й ліквідовуються пороги – це теж робиться для всіх. Індекс є стратегією розвитку інклюзивного навчання, спрямованого на самостійну підтримку й розвиток усіх учнів і дорослих – учасників навчально-виховного процесу.
Ще одне концептуальне положення Індексу інклюзії, яке хотілося б окремо відзначити: концепція «бар’єрів на шляху навчання й повноцінної участі в навчально-виховному процесі» є альтернативою концепції «особливих освітніх потреб». Саме це визначення є більш коректним, не навішує на учнів ярлика і не впливає на рівень очікувань педагогів. Водночас воно є також більш конструктивним, бо привертає увагу до того, що треба зробити, аби поліпшити навчання будь-якого учня (не лише «особливого»).
Дуже добре, що зараз ми маємо Концепцію НУШ. Якщо ми подивимося на всі складові, якою має бути школа, побачимо, що всі засади інклюзії там уже прописані. Там ідеться про інклюзивне середовище, особистісно орієнтоване навчання, в якому може реалізуватися кожна дитина незалежно від її можливостей. Але ми як педагоги маємо бачити потреби дитини і зробити процес навчання більш гнучким – щоб вона могла опанувати матеріали, які ми пропонуємо. Також у Концепції НУШ є педагогіка партнерства, яка передбачає спілкування всіх учасників навчального процесу і командну взаємодію.
Сучасна школа базується на демократичних цінностях та повазі до основних прав людини і створює умови для максимально значущої участі в освітньому процесі для дітей з особливими освітніми потребами.
НУШ – це школа, до якої приємно ходити учням. Тут прислухаються до їхньої думки, вчать критично мислити, не боятись висловлювати власну думку та бути відповідальними громадянами. Водночас батькам теж подобається відвідувати цю школу, адже тут панують співпраця та взаєморозуміння.
